16 січня 2025 року Міністр фінансів України Сергій Марченко в інтерв’ю для телеканалу УТ-2 озвучив низку важливих тез щодо ролі Міністерства фінансів у часи війни, реформ та податкової політики. Найбільшого резонансу набув його коментар на питання про доступ податківців до банківської таємниці, де він заявив:

«Максимальна відкритість і прозорість у сплаті податків — це наше майбутнє. Ми не маємо боятися розкривати банківську таємницю… Банківська таємниця захищає злодіїв і злочинців».

Ця заява викликала широкий резонанс у суспільстві, засобах масової інформації та соціальних мережах. У відповідь Національний банк України (НБУ) 18 січня опублікував заяву на своїй офіційній сторінці у Facebook під назвою «Збереження та захист банківської таємниці»:

«Зважаючи на сплеск уваги до теми захисту банківської таємниці, скористаємося цією нагодою, щоб повторити базові істини, підкреслити важливість цього фундаментального інституту довіри до банків і фінансової системи та нагадати його місце на шляху України до євроінтеграції:

Стабільність банківської системи залежить від рівня правової захищеності банківської таємниці. Банки відповідно до положень законодавства є гарантами таємниці банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта (стаття 1076 Цивільного кодексу України).

Якщо простежити за еволюцією підходу до банківської таємниці в Законі України «Про банки і банківську діяльність», стає очевидним, що за наявності обґрунтованого запиту зацікавленого державного органу Національний банк займає конструктивну позицію щодо можливості перегляду норм закону, але виключно з визначенням обмеженого характеру, кола осіб, доцільного обсягу розкриття банківської таємниці без рішення суду для державних органів на виконання ними передбачених законом функцій.

Національний банк заперечує надання безконтрольного та необмеженого позасудового доступу до банківської таємниці для будь-якого органу.

За рішенням суду правоохоронці та податкові органи можуть отримати доступ до інформації, яка містить банківську таємницю, але для цього їм необхідно навести доводи обґрунтованості, доцільності та наявності підстав для отримання такої інформації, що є важливим запобіжником для обмеження доступу контролюючих органів до приватної інформації про особу.

Визначення меж правової охорони банківської таємниці завжди потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: з одного боку – право клієнта банку на приватність, з іншого ‒ загальносуспільні інтереси, зокрема попередження і розслідування злочинної діяльності.

Важливо підкреслити, що суспільно значима мета не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі.

У країнах Європейського Союзу [враховуючи євоінтеграційні ініціативи України] захист приватної власності, зокрема персональних фінансових даних, є невід’ємною частиною верховенства права. Будь-яке необґрунтоване розширення доступу до банківської інформації ставить під загрозу фундаментальні права громадян та суперечить європейським цінностям.

Тож, щоб відповідати чинним вимогам ЄС щодо обміну конфіденційною інформацією в банківській сфері, Україна наближає своє законодавство до практики ЄС та вдосконалює правовий захист персональних даних і банківської таємниці.

«Значення інституту банківської таємниці є не менш важливим, ніж визначений у Конституції принцип презумпції невинуватості, яка становить фундамент довіри в суспільстві, – зазначає Голова Національного банку України Андрій Пишний. – Національний банк щоразу наголошує на безумовній важливості збереження інституту банківської таємниці з метою гарантування захисту таємної інформації про клієнтів банків, по суті їх власної конфіденційної інформації, з метою збереження довіри до банківської системи на високому рівні».