Другий сенат Конституційного Суду України 26 листопада 2025 року ухвалив (далі – Суд) Рішення у справі за конституційною скаргою Представництва “АНДРІТЗ ГАЙДРО ГмбХ” (далі – Представництво) щодо конституційності приписів пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) зі змінами, внесеними Законом України від 9 листопада 2017 року № 2198–VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України».

Оспорюваними положеннями Кодексу, зокрема, визначено розмір штрафів за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).

На думку автора клопотання, передбачені оспорюваними приписами Кодексу штрафні санкції, що застосовуються до випадків несвоєчасної реєстрації податкових накладних, є явно надмірними та порушують принцип верховенства права, зокрема, такі його складові, як справедливість, пропорційність та співмірність. непропорційними штрафними санкціямипорушується конституційне право на власність, а оспорювані приписи є проявом втручання в мирне володіння власним майном.

Суд виснував, що оспорювані приписи є такими, що відповідають Конституції України, виходячи з того, що застосовними в цій справі є встановлені Конституцією України принципи верховенства права (частина перша ст. 8), поваги до прав і свобод людини (частина друга ст. 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта ст. 41) та права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша ст. 42), а також принципи індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга ст. 61) та презумпції невинуватості (ст. 62).

У Конституції України податкам надано важливого суспільного значення (статті 1, 95, 67) та закріплено, що виключно закони України встановлюють, зокрема, систему оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини другої ст. 92), а також юридичну відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суд зазначив, що:

• установлюючи законом відповідні санкції за податкові правопорушення, законодавець має широку свободу розсуду, що водночас має відповідати конституційним принципам;
• запровадження фінансової відповідальності за порушення граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в ЄРПН спрямоване на захист економічної безпеки України у спосіб забезпечення законності у здійсненні електронного адміністрування ПДВ;
• оспорюваний припис Кодексу не порушує справедливого балансу між конституційною цінністю захисту економічної безпеки України та захистом зазначених прав платника податків, а отже є домірним засобом утручання в право власності у взаємозв’язку з правом на підприємницьку діяльність, що її не заборонено законом.

Суд висновує, що абз. другий п.120-1.1 ст. 120-1 Кодексу є придатним законодавчим засобом для досягнення відповідної мети та відповідає також критерію потрібності в демократичному суспільстві.

Крім того, у Рішенні Суд вказує на потребу розв’язати питання про застосовність до платника податків гарантій, установлених у частині другій ст. 61 і ст. 62 Конституції України, для чого вважає за доцільне дослідити питання, чи є суть санкції (штрафу), передбаченої в оспорюваному приписі Кодексу, співмірною з кримінальним покаранням.

Оспорюваний припис Кодексу допускає застосування значних розмірів штрафів, і його метою є не грошова компенсація за завдану шкоду, а покарання й запобігання повторному вчиненню правопорушень; зазначений штраф застосовують відповідно до припису права, що є загальним правилом. Наведене в сукупності вказує на суть санкції в оспорюваному приписі Кодексу, яка може бути визнана співмірною з кримінальним покаранням.

Суд висновує, що застосування до платника податків санкції, яка за своєю природою є співмірною з кримінальним покаранням, має поєднуватись із обов’язком законодавця врегулювати порядок притягнення до відповідальності в такий спосіб, який втілював би для відповідного суб’єкта гарантії, установлені Конституцією України, а саме принцип індивідуалізації юридичної відповідальності та принцип презумпції невинуватості.

У Рішенні зауважується, що під час застосування зазначених санкцій вирішальним є встановлення законодавцем обов’язку для правозастосовного органу довести вину суб’єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають врахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб’єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

Дійшовши висновку про обов’язок законодавця забезпечувати стосовно платника податків гарантії, установлені у частині другій ст. 61 і ст. 62 Конституції України, у випадках, коли до нього застосовано санкцію, яка за суттю співмірна з кримінальним покаранням, Суд зважає на межі своїх повноважень, установлених Конституцією України.

Суд бере до уваги, що законодавець поступово запроваджує вину суб’єкта як елемент складу податкового правопорушення, що обумовлює зростання її ролі в податковому праві. Парламент також унормував загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень.

Потрібною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи. Однак, приписи, якими встановлено випадки обов’язкового доведення вини контролюючими органами, не поширюються на оспорюваний припис Кодексу.

З огляду на наведене, Суд уважає, що аналіз тих приписів Кодексу, зміст яких стосується виконання Верховною Радою України конституційного обов’язку щодо втілення в законодавчому регулюванні конституційних гарантій, передбачених частиною другою ст. 61 та ст. 62 Основного Закону України, не охоплено предметом конституційного контролю у цій справі.

Суд дійшов висновку, що у цій справі немає підстав для виходу за межі предмета конституційного контролю, зокрема щодо приписів Кодексу, якими встановлено порядок притягнення платників податків до юридичної відповідальності. Суд також наголошує, що законодавче регулювання відповідних питань має відповідати Конституції України та юридичним позиціям Суду, викладеним у цьому Рішенні.

Отже, Суд виснував, що оспорювані приписи Кодексу є таким, що не суперечить частині першій ст. 8, частинам першій, четвертій ст. 41, частині першій ст. 42 Конституції України. Однак, у тих випадках, коли йдеться про санкції, які по суті прирівняні до кримінальних покарань, законодавче регулювання має забезпечити платнику податків дотримання конституційних принципів індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості, передбачених ст. 61, 62 Основного Закону України.

Разом із Конституційним Судом України повторимо ще раз: «Потрібною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи».

Із повним текстом Рішення Конституційного Суду України можливо ознайомитися тут.

Підготовлено за матеріалами вебпорталу Конституційного Суду України.