Загальні відомості

Нобелівськими лауреатами у сфері економічних наук у 2025 році стали:

• Джоель Мокір (Joel Mokyr), Школа економіки Ейтана Бергласа Північно-західного університету, Еванстон, штат Іллінойс, США, Тель-Авівський університет, Ізраїль;
• Філіп Агьон (Philippe Aghion), Колеж де Франс та Європейський інститут бізнес-адміністрування (INSEAD), Париж, Франція, Лондонська школа економіки та політичних наук, Велика Британія;
• Пітер Говітт (Peter Howitt), Університет Брауна, Провіденс, Род-Айленд, США.

Саме їх Королівська шведська академія наук 13 жовтня цього року нагородила Премією Шведського національного банку у сфері економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2025 року «за пояснення економічного зростання, зумовленого інноваціями».

Одна половина премії дісталася Джоелу Мокіру «за визначення передумов сталого [економічного] зростання завдяки технологічному прогресу», а інша – Філіпу Агіону та Пітеру Ховітту спільно «за теорію сталого [економічного] зростання через творче руйнування».

Американсько-ізраїльський історик економіки Джоель Мокір описав механізмів, який дає змогу науковим проривам та їх практичному застосуванню взаємно посилювати одне одного та створювати самогенерувальний процес, що приводить до сталого економічного зростання. Цей процес також демонструє важливість суспільства відкритого для нових ідей та змін.

Економісти Філіп Агьон (француз) та Пітер Говітт (канадієць) у спільній публікації ще 1992 року побудували математичну модель того, яким чином компанії інвестують у вдосконалення виробничих процесів та нові, якісніші продукти, в той час як компанії, які раніше мали найкращі продукти, витісняються з перших позицій. Зростання виникає через творче руйнування (англ. – creative destruction) – процес, який є творчим, оскільки базується на інноваціях, але й руйнівним, оскільки попередні (старіша) продукти застарівають та втрачають комерційну цінність.

Саме процеси творчого руйнування протягом одного-двох останніх століть майже докорінно змінили наше сучасне суспільство. Останні 200 років світова економіка відчувала значне економічне зростання, яке перевищувало зростання, що відбувалося будь-коли до цього. Основою такого пришвидшеного зростання є постійний потік технологічних інновацій, який веде до сталого економічного зростання через заміну старих технологій новими в рамках процесу, відомого як творче руйнування.

Нова норма?

Економічне зростання вимірюють, обчислюючи збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП), але насправді економічне зростання є набагато більшим за просто гроші. Воно також включає такі фактори, як:

• краща охорона здоров’я;
• кращі можливості для навчання;
• більше дозвілля;
• кращі продукти;
• ефективніші комунікації.

Більша доступність нових ліків та медичних послуг, якіснішої їжі, ефективніших способів опалення та освітлення домівок та виробничих місць, працевлаштування, безпечних автомобілів, інтернету та розширені можливості спілкування з іншими людьми навіть на відстанях – це лише деякі з численних речей, що становлять економічне зростання.

Економічне зростання, засноване на технологічному розвитку, не було історичною нормою протягом всієї історії людства. Для цього, зокрема, цьогорічні лауреати використовували дослідження економічного розвитку Швеції та Британії з 14-го століття. Такі дослідження засвідчили, що доходи іноді зростали, а іноді падали, але загалом зростання було майже непомітним, незважаючи на окремі важливі інновації, які не мали істотного впливу на довгострокове економічне зростання. Нові ідеї не мали свого подальшого розвитку та/або не приводили до потоку подальших вдосконалень та нових застосувань, які ми сьогодні сприймаємо як належне. З початку 19-го століття й до наших днів людство спостерігає іншу картину. Окрім легко ідентифікованих епізодів, таких як Велика депресія 1930-х років та інші фінансово-економічні кризи, зростання, а не стагнація, стало новою нормою.

Картина зі стійким щорічним зростанням майже у два відсотки виникла в багатьох промислово розвинених країнах на початку 19-го століття. Цей показник, на перший погляд, може здатися невеликим, але стійке продовжуване зростання на цьому рівні веде до подвоєння доходу протягом трудового життя людини та зрештою має революційний вплив на світ та якість життя людей.

Термін «творче руйнування» давно відомий економістам. Звернемося за допомогою до вікіпедії, яка зазначає, що термін «творче руйнування» (нім. – schöpferische Zerstörung) чи «креативне руйнування» (англ. – creative destruction) — «давно існуючий термін з макроекономіки, який стверджує, що будь-який економічний розвиток (не беручи до уваги суто кількісний розвиток) ґрунтується на процесі творчого/креативного руйнування. Шляхом успішного перекомбінування факторів виробництва старі структури витісняються і врешті-решт знищуються. Таке руйнування не є системною помилкою, а навпаки необхідне для того, аби відбулася переорієнтація». У царині суспільних наук цей термін згодом розвинувся в різних напрямах.

Саме творче руйнування було центральним мотивом ще праці Йозефа Шумпетера (Joseph A. Schumpeter, 1883-1950) «Капіталізм, соціалізм і демократія», вперше виданої 1942 року англійською мовою та виданої українською мовою київським видавництвом «Освіта» у 1995 році. Зокрема, у цьому творі Йозеф Шумпетер робить висновок, що «процес “творчого руйнування” є самою сутністю капіталізму». До речі, цей видатний австрійський економіст, соціолог і історик економіки має зв’язок із Україною, оскільки викладав у Чернівецькому університеті у 1909–1911 роках. Продовжуючи цей напрям думки, у 1997 році Клейтон Крістенсен (Clayton M. Christensen) із Гарвардської школи бізнесу запровадив поняття «підривної (проривної) інновації» (англ. – disruptive innovation) – це «інновація, яка змінює співвідношення цінностей на ринку. При цьому старі продукти стають неконкурентоздатними просто тому, що параметри, на основі яких раніше проходила конкуренція, стають неважливими».

Що ж створює стійке економічне зростання?

Цьогорічні лауреати використовували різні методи, щоб отримати відповідь на це запитання.

Власними дослідженнями з економічної історії Джоель Мокір продемонстрував потрібність постійного потоку корисних знань (англ. – useful knowledge), які складаються із:

• пропозиційних знань (англ. – propositional knowledge) – систематичного опису закономірностей у світі природи, який демонструє, чому щось працює/функціонує;
• прескриптивних знань (англ. – prescriptive knowledge) – практичних інструкцій, креслень чи рецептів (схем, алгоритмів), які описують, що необхідно для того, щоб щось працювало/функціонувало.

Джоель Мокір показав, що до промислової революції технологічні інновації базувалися переважно на прескриптивних знаннях, коли люди знали, що щось працює, але не знали чому. Пропозиційні знання, такі як у математиці та натурфілософії, розвивалися без посилання на прескриптивні знання, що ускладнювало створення чогось на наявних знаннях. В результаті спроби інновацій часто були безсистемними або використовували підходи, які людина з достатніми пропозиційними знаннями розуміла б як марні, такі як побудова вічного двигуна, використання алхімії тощо.

Наукова революція XVI–XVII століть, коли вчені почали дедалі більше використовувати точні методи вимірювання, контрольовані експерименти та правило відтворюваності результатів, привела до покращення зворотного зв’язку між пропозиційними та прескриптивними знаннями, а також значного посилення процесів накопичення корисних знань та їх використання у виробництві. Типовими прикладами є вдосконалення парового двигуна, виробництва сталі. Здобуття корисних знань сприяло подальшому вдосконаленню наявних винаходів та забезпечило нові сфери їх використання.

Тобто стабільне економічне зростання почалося, коли виник зв’язок між прескриптивними та пропозиційними знаннями. Однак сталий економічний розвиток також вимагає практичних, технічних та комерційних знань, а також суспільства, відкритого до змін.

Джоель Мокир наголосив, що сталий розвиток вперше відбувся у Великій Британії, оскільки вона на той історичний період була батьківщиною значної кількості кваліфікованих ремісників та інженерів. Вони були здатні розуміти креслення, схеми, конструкції та перетворювати ідеї на комерційні продукти.

Послаблення опору змінам

Ще один фактор, який, на думку Джоеля Мокіра, необхідний для забезпечення сталого зростання, полягає у відкритості суспільства до змін. Зростання, засноване на технологічних змінах, створює і переможців, і переможених. Нові винаходи витісняють застаріли технології та можуть зруйнувати наявні виробничі і не тільки виробничі структури та способи роботи. Саме тому нові технології часто зустрічають опір з боку груп інтересів, які відчувають загрозу своїм привілеям.

Епоха Просвітництва принесла загалом сприйняття змін, що зростало. Нові інституції, наприклад такі як парламенти (починаючи з британського), не надавали тим, хто мав привілеї, виключних можливостей блокувати зміни. Натомість представники груп інтересів мали можливість спільно досягти взаємовигідних компромісів. Ці зміни в суспільних інституціях усунули головну перешкоду для сталого зростання. Пропозиційні знання іноді можуть сприяти зменшенню опору новим ідеям.

Новаторська модель

Спрощений опис деяких важливих механізмів моделі того, яким чином компанії інвестують у вдосконалення виробничих процесів та нові, якісніші продукти, полягав би в тому, що економіка включає у своє зростання компанії з найкращими та найдосконалішими технологіями. Наприклад, такі компанії отримують патенти на свою продукцію, займають монопольне становище, їм починають платити більше за їх вироби і таким чином вони отримують більший прибуток, який вкладають у розвиток своєї продукції та отримання нових патентів. Такі компанії піднялися на вищу щаблину драбини, але патентний захист від конкуренції не захищає від іншої компанії, яка створює іншу нову патентовану інновацію. Якщо новий продукт або виробничий процес достатньо хороший, він може витіснити старий і піднятися вище драбиною.

Потенціал отримання прибутку від монополії, навіть тимчасової, створює стимули для компаній інвестувати в дослідження та розробки (англ. – R&D; укр. – НДДКР). Що довше компанія вважає, що може залишатися на вершині драбини, то сильніші стимули та більші інвестиції у R&D. Однак збільшення всіма учасниками ринку вкладень в дослідження та розробки приводить до скорочення середнього часу на інновації, а компанія, яка перебуває на вершині, швидше може бути зіштовхнута вниз. В економіці виникає баланс між силами, які визначають, скільки інвестується у R&D, а отже, визначають й швидкість творчого руйнування та економічного зростання.

Гроші для інвестицій у дослідження та розробки надходять із заощаджень домогосподарств. Розмір їхніх заощаджень залежить від процентної ставки, на яку, своєю чергою, впливають темпи зростання економіки. Виробництво, дослідження та розробки, фінансові ринки та заощадження домогосподарств, таким чином, пов’язані між собою і не можуть аналізуватися окремо. Економісти називають модель, в якій різні ринки перебувають у рівновазі, макроекономічною моделлю загальної рівноваги. Модель, яку представили Філіп Агьон та Пітер Говітт у спільнїй статті 1992 року, була першою макроекономічною моделлю творчого руйнування, яка мала загальну рівновагу.

Вплив на добробут та модель Агьона – Говітта

Модель Агьона – Говітта показує, що існують потужні сили, що впливають у різних напрямах на інвестиції в дослідження та розробки, а отже, і на економічне зростання. Залежно від таких факторів, як ринок та період часу, потреба у скороченні витрат на R&D може змінюватися.

Модель Агьона – Говітта можна використовувати для аналізу того, чи існує оптимальний обсяг витрат у R&D, а отже, і економічного зростання, якщо ринок має повну свободу дій і немає політичного втручання. Попередні моделі, які не аналізували економіку в цілому, не могли відповісти на це питання. Виявилося, що відповідь далеко не проста, оскільки два механізми діють у різних напрямах.

Перший механізм базується на тому, що компанії, які інвестують у R&D, розуміють, що їхній поточний прибуток від інновації не триватиме вічно. Рано чи пізно інша компанія запустить кращий продукт (виробничий процес, бізнес-модель). Однак з точки зору суспільства, цінність старої інновації не зникає, оскільки нова базується на старих знаннях. Таким чином, інновації, що вийшли з конкуренції, мають більшу цінність для суспільства, ніж для компаній, які їх розробляють, що робить приватні стимули для R&D меншими, ніж вигоди для суспільства в цілому. Тому суспільство може отримати вигоду від субсидування R&D.

Другий механізм розглядає, як, коли одній компанії вдається витіснити іншу з вершини ринкової драбини, нова компанія отримує прибуток, а прибуток старої компанії зникає.Навіть якщо нова інновація лише трохи краща за стару, прибутки можуть бути значними та більшими за соціально-економічні вигоди. Тому із соціально-економічної точки зору інвестиції у R&D можуть бути занадто великими; технологічний розвиток – занадто швидким, як і економічне зростання. Це створює аргументи і проти субсидування суспільством досліджень та розробок.

Яка з цих двох сил домінує, залежить від низки факторів, які змінюються від галузі до галузі та час від часу. Теорія Агьона – Говітта корисна для розуміння того, які заходи будуть найефективнішими та якою мірою суспільство повинно підтримувати R&D.

Дослідження Агьона – Говітта призвели до подальших досліджень

Модель, яку Філіп Агьон та Пітер Говітт побудували у 1992 році, привела до нових досліджень, зокрема вивчення рівнів концентрації на ринку, що враховує кількість компаній, що конкурують одна з одною. Теорія дослідників показала, що як занадто висока, так і занадто низька концентрація компаній на ринку, що конкурують одна з одною, погано впливають на інноваційний процес. Незважаючи на багатообіцяльні досягнення в технологіях, зростання в останні десятиліття впало. Одним із пояснень цього, заснованим на моделі Агьона – Говітта, є те, що деякі компанії стали занадто домінантними. Можливо, знадобляться більш рішучі політичні рішення, спрямовані на протидію надмірному домінуванню на ринку.

Ще один важливий урок полягає в тому, що інновації створюють переможців і переможених. Це стосується не лише компаній, а й їхніх працівників. Високе зростання вимагає багато творчого руйнування, а це означає, що зникає більше робочих місць і потенційно існує високий рівень безробіття. Тому важливо підтримувати людей, які постраждали, одночасно полегшуючи їм перехід на більш продуктивні робочі місця. Захист працівників, але не робочих місць, наприклад за допомогою системи, яку іноді називають гнучкою безпекою (англ. – flexicurity), може бути правильним рішенням. Нобелівські лауреати 2025 року також демонструють важливість створення суспільством умов, сприятливих для кваліфікованих новаторів та підприємців. Таким чином, соціальна мобільність є важливою для зростання.

Цікаво, що одна із найсвіжіших спільних праць двох із трьох Нобелівських лауреатів з економіки минулого року, Дарона Аджемоґлу та Саймона Джонсона, – книга 2023 року «Сила і прогрес. Наша тисячолітня боротьба за технології та процвітання» (Очікуване видання в Україні київським видавництвом «Наш Формат», на жаль, перенесено з весни 2025 року на лютий 2026 року) теж присвячена питанню технологічного прогресу та безпеки людини, але дещо в іншому ракурсі. Вони вбачають небезпеку в тому, що цифрові технології та штучний інтелект (ШІ) можуть знищувати робочі місця і демократію через надмірну автоматизацію, масовий збір даних і настирливе спостереження. І праця «Сила і прогрес» намагається продемонструвати, що шлях розвитку передових технологій можна контролювати, а самі такі технологічні досягнення (цифрові технології та ШІ) можуть стати інструментами розширення можливостей і демократизації та знову почати приносити користь більшості людей.

Інструменти для майбутніх суспільств

Дослідження Мокіра, Агьона та Говітта допомагають нам зрозуміти сучасні тенденції та те, як ми можемо вирішувати важливі проблеми. Наприклад, робота Джоеля Мокіра показує, що ШІ може посилити зворотний зв’язок між пропозиційними та прескриптивними знаннями, а також збільшити швидкість накопичення корисних знань.

У довгостроковій перспективі стійке зростання має не лише позитивні наслідки для добробуту людства. Інновації можуть мати значні негативні побічні ефекти. Джоель Мокір стверджує, що такі негативні наслідки іноді ініціюють процеси, які знаходять рішення проблем, роблячи технологічний розвиток самокоригувальним процесом. Однак очевидно, що це часто вимагає добре продуманої політики, як-от у сферах зміни клімату, забруднення, стійкості до антибіотиків, зростання нерівності та нераціонального використання природних ресурсів.

На завершення і, мабуть, найголовніше: нобелівські лауреати 2025 року навчили нас, що стале зростання не можна сприймати як щось належне. Ми повинні усвідомлювати загрози для подальшого зростання та протидіяти їм. Ці загрози можуть бути спричинені тим, що кільком компаніям дозволено домінувати на ринку, існуванням обмежень академічної свободи, розширенням знань на регіональному, а не на глобальному рівні, а також блокуванням змін з боку зацікавлених груп, що потенційно можуть програти. Якщо ми не зможемо відреагувати на ці загрози, механізм творчого руйнування може перестати працювати, і нам знову доведеться звикнути до стагнації.

Опубліковано в “Юридична практика”.