2 квітня 2024 року Реєстр збитків для України (RD4U) відкрив процес подання заяв про відшкодування збитків, втрат або шкоди, завданих російською агресією проти України. За даними держави в першу добу було подано 510 звернень.
Це перший крок до втілення компенсаційного механізму, розробкою якого займаються український уряд разом з міжнародними партнерами.
Наразі діяльність Реєстру зосереджена на заявах щодо пошкодження або руйнування житлового майна. В майбутньому передбачається прийняття заяв по більш ніж 40 категорій шкоди.
Безумовно, це важливий крок та досягнення держави, й ми підтримуємо розбудову компенсаційного механізму, адже жертви міжнародних злочинів мають право на відшкодування шкоди. Це необхідний елемент перехідного правосуддя. І те, що Україна намагається впорядкувати ці процеси – справді нагально, бо компенсації, очевидно, є одним з найважливіших механізмів для жертв у системі правосуддя та найбільш суттєвим способом покращення їхнього життя й відновлення в правах. Історичний досвід та основоположні документи ООН (рез. S/2004/616 та рез. S/2011/634) засвідчують, що компенсації можуть сприяти примиренню та підвищенню довіри до держави і тим самим вести до встановлення більш стабільного та міцного миру у постконфліктних суспільствах.
Водночас, ми не можемо пройти повз деяких моментів, що непокоять та, ймовірно, ще потребуватимуть рішень з боку держави та міжнародної спільноти.
По-перше, заяви стосуються виключно збитків, що сталися після повномасштабного вторгнення. Водночас війна в Україні розпочалася у 2014 і триває вже понад 10 років. Тому підхід, коли не всі жертви мають рівний доступ до справедливості, на нашу думку, не повинен укорінитися в Україні. Крім того, лишається питання, чи зможуть скористатися цим механізмом мешканці тимчасово окупованих територій, наприклад, окупованого Кримського півострову. Як мінімум, у більшості з них немає доступу до Дії. До того ж, не слід забувати, що не всі матеріальні втрати є прямим наслідком бойових дій. На тимчасово окупованих територіях житлові будинки можуть незаконно зносити або націоналізовувати. Такі нюанси необхідно роз’яснювати.
По-друге, прийняття заяв виключно через цифрову систему “Дія” хоча й є зрозумілим рішенням, проте обмежує кількість охочих звернутися за відшкодуванням.
По-третє, дуже важливо, щоб подавачі розуміли критерії оцінки завданих збитків. Це стосується як матеріальних, так і не матеріальних речей. І якщо наразі Реєстр стосується саме житлового майна, в майбутньому питань, пов’язаних зі справедливістю оцінки завданої шкоди, побільшає. Тож необхідно, щоб до діалогу щодо даних критеріїв долучалися безпосередньо жертви міжнародних злочинів.
Зазначені виклики, якщо вони мають місце, потенційно можуть закладати підґрунтя щодо дискримінаційного положення різних жертв від злочинів росії. Тож ми маємо сповна усвідомлювати ризики та можливості. Те, як буде розбудовано компенсаційний механізм, може стати як значним кроком відновлення прав жертв, так і причиною поглиблення нерівності та почуття несправедливості.
Загалом вітаючи це важливе досягнення держави, маємо пам’ятати, що компенсації самі по собі не є достатніми для досягнення справедливості за наслідками війни. Вони працюють в комплексі з правосуддям та встановленням істини. Більше того, за опитуваннями думки населення, зокрема після повномасштабного вторгнення, 75% осіб вважають, що пріоритетом під час правосуддя щодо воєнних злочинів має бути справедливе покарання злочинців, й лише 21% – компенсація постраждалим. А ось цифри 2023 року: для 47 % опитаних поняття справедливості в контексті військової агресії росії проти України означає покарання винних у військових злочинах; 30 % – встановлення правди щодо всіх подій; 17 % – компенсація збитків усім постраждалим. Тому для держави та всього нашого суспільства є важливою задачею забезпечити комплексність даних процесів.
