В серпні 2014 року Парламент України ухвалив Закон України «Про санкції» як одну з реакцій держави на наслідки російської збройної агресії та крок у розбудові інструментів протидії їй. Закон дає державі право запроваджувати санкції (обмежувальні заходи) економічного та іншого характеру щодо фізичних і юридичних осіб – резидентів і нерезидентів України. Указ Президента України про застосування санкцій набирає чинності негайно, без попереднього повідомлення особи й без судової процедури, а єдиний спосіб його оскаржити це звернутися до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Команда правників Адвокатського обʼєднання “Azones” проаналізувала поточну судову практику оскарження запроваджених санкцій та підготувала це дослідження, яке пробує відповісти на питання – що відбувається, коли особа, до якої застосовано санкції, намагається оскаржити їх в суді? Дослідження також має на меті надати оцінку ефективності судового оскарження рішень про застосування санкцій до особи на підставі Закону України «Про санкції».
Так за десять з половиною років судової практики суд першої інстанції задовольнив позов про оскарження накладених санкцій лише в чотирьох справах, і чинним із цих чотирьох рішень сьогодні залишаються дві. Решта спроб судового оскарження або не дійшла до розгляду по суті через процесуальні перешкоди, або досі розглядається, або прихована в судових рішеннях, публічний доступ до яких закрито законом. Кожній з цих обставин присвячено окремі розділи в цьому дослідженні, бо вони є важливими складовим відповіді на поставлене питання. А саме дослідження представляє собою огляд наявної судової практики, доступну статистику та аналіз окремих аспектів практики.
Методологія дослідження
Єдиним джерелом судових текстів був Єдиний державний реєстр судових рішень офіційний реєстр, де українські суди оприлюднюють відповідні акти. Коло судів визначене законом, а саме Укази Президента про запровадження санкцій можливо оскаржити тільки у Верховному Суді як суді першої інстанції (виняткова підсудність за частиною 4 статті 22 КАС України). Це Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі – ВС), чиї рішення перевіряє Велика Палата ВС, а до грудня 2017 року – Вищий адміністративний суд України. Період винесення рішень, що охоплює дослідження 01.01.2016 – 20.08.2026 років. Саме дослідження проводилось протягом серпня 2026 року.
Обмеженням дослідження були пошукові параметри, що використовувались при роботі з Єдиним державним реєстром судових рішень (далі – реєстр). А саме жоден окремий пошуковий запит не гарантує повноти отримання інформації, тому було використано десять різних пошукових запитів (три формулювання, помножені на суди) і, окремо, суцільний перебір всіх справ за категорією «оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України», який не залежить від слів у тексті самого рішення. З отриманої вибірки справа визнавалася санкційною лише тоді, коли позивач просив скасувати відповідний Указ Президента чи рішення РНБО про обмежувальні заходи (згадка санкцій у мотивувальній частині чи серед цитованих актів не рахувалася).
У підсумку зібрано 656 справ та 5 425 судових актів. Це фактично суцільний масив документів, оприлюднених Верховним Суд (і його попередником) щодо оскарження санкційних указів за десять з половиною років судової практики. Оскільки той самий позивач може подавати позов повторно після процесуальної невдачі (виправивши недолік, через який суд не допустив справу далі до розгляду), 656 справ були переведені у 597 унікальних спроб оскарження. Саме саме 597 справ є знаменником для подальшого аналізу в рамках дослідження.
Іншим значним обмеженням дослідження є той факт, що з тексту рішень переважно неможливо визначити позивачів у справах, бо відповідний реєстр знеособлює фізичних осіб («ОСОБА_1»), а серед 388 справ з фізичною особою серед позивачів анонімізовано 382. Додатковим кроком для ідентифікації справ було встановлення особи за вісьмома незалежними джерелами (відкриті дані Державної судової адміністрації, портал «Судова влада», іменні додатки до указів, Державний реєстр санкцій та інші) тощо. Це дало 380 імен зі 382 (99 %) справ з відповідного реєстру.
Й наступним обмеженням була можливість доступу до повного тексту акту з відповідного реєстру. Так, 94 % документів були в повному доступі, решта 6 % – закриті тексти (переважно за п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень») або технічно недоступні в реєстрі.
Дослідження двічі пройшло зовнішню перевірку. По-перше, вибірковий перегляд окремих рішень (100% рішень в розглянутих по суті справах, а також не менше 25% від загального обсягу зібраних з реєстру даних). По-друге, корпус відібраних даних з реєстру було звірено з даними з відкритого та офіційного джерела – Державного реєстру санкцій, створеного Апаратом РНБО України.
Загалом можна стверджувати, що в рамках дослідження вдалось повно зібрати та вичерпно перевірити весь масив даних щодо судового оскарження застосування санкцій в українських судах, що був публічно доступним на момент проведення цього дослідження.
Основні результати дослідження
1.1. Рух справ та наслідки спроб оскаржити санкції
Загалом лише 71 справа з доступних для аналізу були розглянуті по суті, з яких в 68 справах в задоволенні позову було відмовлено (2 справи без доступу до змісту рішення), в двох справах позов було задоволено (чинне рішення на момент дослідження).
Також з 597 унікальних спроб оскарження санкцій за 10,5 років більше третини справ не подолали процесуальний бар’єр. Серед основних процесуальних барʼєрів в розгляді таких справ можна визначити наступні. У 213 справах вдалося встановити з тексту ухвал, що саме не влаштувало суд. Найчастіша причина це пропущений шестимісячний строк звернення до суду (у 66 справах): указ публікується, і строк спливає задовго до того, як особа дізнається про санкції переважно з практичних наслідків (блокування рахунків, відмови банку тощо), а клопотання про його поновлення суд задовольняє неохоче. Наступна причина це недостатність доказів(у 89 справах часто тому, що самі підстави застосування санкцій становлять державну таємницю, і позивач не може ні побачити їх, ні спростувати) і несплачений або недоплачений судовий збір (у 90 справах). Формальні підстави, якими завершуються ці справи: позов залишено без розгляду (114), позов повернуто (98), провадження закрито (29), відмовлено у відкритті провадження (13), провадження завершено з поверненням збору (8), спір вирішено в іншій справі того самого позивача (3).
1.2. Тривалість провадження
Для справ із достовірно завершеним розглядом тривалість від дня звернення до суду до набрання чинності остаточним актом становить:
| Показник
| Днів | Років |
| Медіана
| 1 170 | 3,2 |
| Середня
| 1 089 | 3,0 |
| Мінімум
| 18 | – |
| Максимум
| 2 769 | 7,6 |
Медіана більша за середню свідчить про те, що коротких справ мало, а основна маса справ скупчена ближче до трирічної позначки. Судовий захист від застосованих санкцій, якщо він взагалі відбувається, це захист, розтягнутий на роки. Весь цей час поки триває судове провадження санкційні обмеження щодо особи, яка звернулась за їх оскарженням, продовжують діяти в повному обсязі. В той час як санкції застосовуються державою миттєво, їх подальший судовий контроль розтягується на роки. Це перетворює тривалість судового розгляду з суто процесуального показника на фактор, що знецінює суть правового захисту. Так, наприклад, длясубʼєкта господарювання чи фізичної особи три та більше років перебування під обмеженнями означають фактичну “економічну смерть”, параліч операційної діяльності та втрату репутації, відновлення яких до попереднього стану практично неможливе.
1.3. Аналіз результатів судового розгляду по суті
Порахувати, скільки позовів суд справді задовольнив, можна лише для тих спроб, де розгляд завершено достовірно і результат відомий. В рамках дослідження встановлено 69 таких спроб (71 за відрахуванням 2, де рішення по суті ухвалено, але його текст закрито законом, а жодне допоміжне джерело пошуку результату не дало).
| Результат | Спроб | Частка
|
| У позові відмовлено | 68 | 98,6 %
|
| Позов задоволено | 2 | 2,8 %
|
Відповідно результати дослідження демонструють два позитивні результати для позивачів на майже сімдесят завершених судових спорів.
При цьому за час в 10,5 років судом першої інстанції було задоволено позови в чотирьох справах, і доля кожного з рішень в таких справах різна:
1.Tolexis Enterprises AG (справа №9901/259/19). Рішення КАС ВС від 18.06.2020 року, яким було визнано протиправним і нечинним Указ № 82/2019. Апеляції по справі не було, у реєстрі немає жодного документа Великої Палати по цій справі.
2.ТОВ «Пробайк Плюс» (справа №9901/425/21). Рішення КАС ВС від 26.06.2024 року, яким було визнано протиправним і скасовано Указ № 169/2021. В подальшому рішення скасоване постановою Великої Палати від 28.01.2025 року та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
3.Дюрей Луі-Мішель (справа №990/176/23). Рішення КАС ВС від 10.02.2025 року, яким було визнано протиправним і нечинним Указ № 82/2023. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення про скасування персональних санкцій щодо громадянина Франції, унаслідок чого рішення суду набрало законної сили та стало першим в Україні випадком остаточного скасування в судовому порядку санкцій, запроваджених указом Президента України.
4.Вергель Сергій Олександрович (справа №990/396/25). Рішення КАС ВС від 31.03.2026 року, яким було задоволено позов частково. Перебуває на апеляційному перегляді за скаргами Президента України таКабінету Міністрів України.
Отже, з чотирьох перемог в суді першої інстанції дві залишаються чинними на момент проведення дослідження. Ще одну Велика Палата вже скасувала, а долю іншої апеляція має вирішити найближчим часом.
В усіх чотирьох проаналізованих справах суд виходив з того, що відповідач не довів підстав для застосування санкцій. Формулювання майже дослівно збігаються:
- «відповідачем не надано жодних доказів щодо існування обставин, з якими Закон України «Про санкції» пов’язує виникнення підстав для застосування до позивача санкцій» (справа № 9901/259/19)
- «Відповідач і третя особа Служба безпеки України не надали суду жодних доказів, які б підтверджували протиправну діяльність ТОВ «Пробайк Плюс» чи причетних до нього осіб» (справа № 9901/425/21)
- «матеріали справи не містять жодного доказу його причетності до такої діяльності» (справа № 990/396/25).
Тобто позивачі вигравали у випадках, коли держава не змогла на думку суду належним чином довести свою позицію з накладення санкцій. Це узгоджується з тим, що Європейський суд з прав людини у справі M.S.L., TOV v. Ukraine назвав головною вадою українського санкційного механізму саме відсутність індивідуалізованих обґрунтувань запровадження санкцій.
Єдине з чотирьох рішень суду по справі ТОВ «Пробайк Плюс», скасоване Великою Палатою, має обставину, яку не можна оминути. А саме 16 вересня 2024 року через три місяці після рішення суду на користь позивача і за чотири місяці до його скасування Служба безпеки України скасувала допуск до державної таємниці головуючому судді в цій справі – Володимиру Кравчуку (склад суду підтверджується з тексту самого рішення, де вказано «головуючого судді Кравчука В.М.»). Хронологія подій в справі виглядала наступним чином: 26.06.2024 року КАС ВС задовольняє позов, відповідний Указ про застосування санкцій скасовано; 16.09.2024 року СБУ скасовує судді допуск головуючого судді до державної таємниці; 28.01.2025 року ВП ВС скасовує рішення та ухвалює нове, яким у позові відмовлено.
За повідомленням «Судово-юридичної газети», підставою скасування допуску судді Кравчука В.М. до державної таємниці названо саме це рішення колегії КАС ВС (причинний зв’язок стверджує публікація, а не суд, і жодне судове рішення його не встановлювало). Суддя звернувся до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання у здійснення правосуддя, наразі рішення ВРП не має. Водночас це єдина справа з корпусу проаналізованих справ в рамках дослідження, де такий збіг узагалі є, тож не згадати про це означало б приховати істотну обставину для оцінки того, наскільки незалежним є судовий контроль за рішеннями РНБО про санкції.
Дослідження спирається на публічно доступні дані станом на 30.08.2026, і принаймні деякі обставини в майбутньому потенційно можуть змінити результати аналізу. Так, до прикладу, ще триває розгляд 162 спроб судового оскарження санкцій. Якщо серед них частка задоволених виявиться істотно вищою за нинішні 1,4 %, висновок щодо скасування санкцій в одиничних випадках стосуватиметься лише вивченого в цьому дослідженні періоду, а не практики Верховного Суду загалом. Крім того, обмежено та засекречено 119 справ судового оскарження санкцій. Якщо коли-небудь ці тексти стануть доступними, а серед них знайдуться задоволені позови, частка виграшів може значно зрости (оскільки ця категорія становить п’яту частину всіх спроб оскарження).
1.4. Фактор громадянства позивачів
Приблизно кожен четвертий установлений позивач-фізособа в корпусі досліджених справ це громадяни України (із справ, де громадянство встановлено). А саме 127 справ припадає на громадян України, 190 справ – на іноземців (найчастіше РФ у 114 справах), 31 справа – на осіб із подвійним громадянством, 5 справ – на осіб без громадянства.
Частина друга статті 1 Закону України «Про санкції» називає адресатами санкцій іноземну державу, іноземних юридичних і фізичних осіб, нерезидентів, «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність» (що фактично стало основою практики застосування санкцій до громадян України). Звідси найбільш специфічний аргумент серед позивачів громадян України про те, що позивачу не інкримінували терористичну діяльність, а отже указ виданий поза межами закону. Такий аргумент простежується у 28 справах, у 16 з них його прямо формулює позивач.
Відповідь суду на цей аргумент усталена. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 липня 2023 року у справі №9901/635/18 (відмовлено у позові громадянина України Дрібного Віктора Івановича) визнала застосування санкцій до громадян України правомірним. Відтоді перша інстанція відхиляє аргумент позивачів з посиланням на цей висновок: «Суд відхиляє аргумент позивача про те, що громадяни України, які перебувають на території України, не можуть бути суб’єктами, до яких застосовують санкції» (справа № 990/80/25). Служба безпеки України у відзивах наводить зустрічне тлумачення, що перелік ч. 2 статті 1 Закону України «Про санкції» сполучником «а також» додає терористичних суб’єктів без обмеження за громадянством (суд це тлумачення сприйняв). У жодній справі корпусу цей аргумент не призвів до задоволення позову.
Висновки
Ефективний судовий захист від застосовуваних в Україні санкцій фактично неможливий, на що вказують наступні факти та дані:
- з 597 унікальних спроб оскаржити санкції за 10,5 років лише 103 дійшли до оцінки їхньої правомірності по суті, а з 69 спроб із достовірно відомим результатом позов задоволено лише в одній справі;
- головуючого суддю (Володимира Кравчука) в одній зі справ, де суд задовольнив позов з оскарження санкцій, було позбавлено допуску до держтаємниці, а саме рішення суду в подальшому скасовано, що ставить під сумнів можливість судів ухвалювати незалежні рішення не на користь держави в цій категорії справ;
- справи, що дійшли до розгляду по суті, тривали медіанно 3,2 роки, а весь цей час обмежувальні заходи щодо відповідної особи продовжували діяти.
Висновки цього дослідження з усіма обмеженнями, визначеними та перерахованими вище в методології, свідчать про те, що практика судового оскарження застосування санкцій в період 2016 – 2026 років є переважно негативною за своїми результатами для позивачів (лише одне рішення на користь позивача, та відповідно відмови в задоволенні позову в 98,6 % справ, що дійшли до розгляду по суті). Це в свою чергу може вказувати на загальну неефективність судового оскарження рішень про застосування до особи санкцій передбачених Законом України «Про санкції».

