Інститут забезпечення позову в правовій системі є важливим механізмом, який гарантує виконання рішень суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів сторін у судових процесах.
У Рішенні від 31 травня 2011 року N 4-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Таким чином, забезпечення позову вживається у випадку якщо позивач має побоювання, які викликані тим, що відповідачем протягом розгляду справи по суті буде вчинено дії, що призведуть до неможливості виконання рішення суду, у разі ухвалення судом рішення про задоволенні позовних вимог.
Вживаються заходи забезпечення позову у всіх видах судочинства – адміністративному, господарському, цивільному та кримінальному. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Різноманітність видів забезпечення позову визначається складністю та численністю правовідносин, до яких вступають учасники судового процесу. Кожен окремий вид забезпечення позову певною мірою відображає специфіку відповідних правовідносин.
Слід вказати на те, що види забезпечення позову нерозривно пов’язані з позовом. Від обґрунтованості та доведеності позовних вимог залежить вжиття або не вжиття судом певного виду забезпечення позову. При цьому питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Прийняття рішення про задоволення або відмову у забезпечення позову залежить від думки суду, оскільки більшість аргументів, які пов’язані із застосуванням забезпечення позову, мають оціночний характер. Зважаючи на це позивач повинен довести усі обставини та надати докази того, що у разі не вжиття заходів забезпечення позову рішення суду не можливо буде виконати.
Таким чином, при поданні до суду заяви про забезпечення позову позивач має:
1) обґрунтувати причини звернення з такою заявою;
2) підтвердити доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити:
1) оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
2) забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
3) з’ясувати зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
4) ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
5) запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у зв`язку з вжиттям таких заходів.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
У яких випадках рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову чи про відмову у забезпеченні позову можна оскаржити до суду касаційної інстанції (на прикладі адміністративного судочинства)?
Сторони мають право оскаржити рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову до суду касаційної інстанції. Але важливо відзначити, що не всі рішення, які стосуються питання забезпечення позову, можна оскаржити до суду касаційної інстанції. Законодавцем визначено певні обмеження щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій про забезпечення позову чи відмову у такому забезпечення у касаційному порядку.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Зі змісту частини третьої статті 328 КАС України, серед іншого вбачається, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову.
Таким чином, не всі судові рішення, пов`язані із розглядом питань щодо забезпечення позову можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
До суду касаційної інстанції можна оскаржити:
1) ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку та залишення без змін постановою суду апеляційної інстанції;
2) ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову;
3) постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
Неможливим є касаційне оскарження:
1) ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову після її перегляду в апеляційному порядку та залишення без змін постановою апеляційного суду;
2) ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову;
3) постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
Зміст дій апеляційного суду щодо перегляду ухвал суду першої інстанції щодо забезпечення позову або відмови від такого забезпечення є основним критерієм для вирішення питання, чи можна оскаржити ці постанови апеляційного суду у суді касаційної інстанції. Якщо апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції щодо забезпечення позову або сам забезпечив позов після перегляду ухвали суду першої інстанції щодо відмови у такому забезпеченні, тоді ці постанови апеляційного суду можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Підсумовуючи вище викладене, слід вказати на те, що забезпечення позову є важливим інструментом у правовій системі, що допомагає забезпечити виконання рішень суду та ефективний захист прав і свобод сторін у судовому процесі. Воно відіграє важливу роль у підтриманні справедливості та дотриманні правопорядку. Особливу увагу слід звернути увагу позивачу на обґрунтування причин та підтвердження цих причин доказами, що невжиття таких заходів призведе до неможливості виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог. Також слід пам’ятати про те, що лише суд на власний розсуд та особисті переконання, з урахуванням норм матеріального та процесуального права приймає рішення щодо вжиття або не вжиття заходів забезпечення позову.