- Робота підприємств з ФОПами — популярний об’єкт податкового контролю. При цьому не завжди податківці «полювати» на ПДФО та ВЗ. Так, наприклад, певне підприємство підключило до виконання ряду другорядних функцій в межах одного проекту пару ФОПів. Вони роками працювали – надавали підприємству послуги. Але ось прийшла податкова та звинуватило підприємство … у наданні безкоштовної оренди ФОПам. Як наслідок було нараховано ПДВ. Але що стало базою нарахування? Все просто – взяли за 100 % площу приміщення підприємства (воно здавали в оренду) і визначили відсоток, яким користувалися ФОПі (30%). Як наслідок, ДПС припустила, що 30% орендної плати, яку наше підприємство платить іншому підприємству-орендодавцю, – це саме основа для нарахування ПДВ з так званої безкоштовної оренди.
- Підприємство оплатило товар. Товар не було отримано. Карантин. Війна. Після закінчення строку позовної давності дебіторська заборгованість списується. Прийшла ДПС і одразу питання: чому не нарахували ПДВ на списану заборгованість? Так, традиційно, більшість платників нарахувала б ПДВ за таких обставин. Але наш клієнт цього не зробив! Втім, для цього у нього були вагомі підстави. Списання з обліку безнадійної дебіторської заборгованості — далеко не однозначний привід нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ.
- Подібна ситуація: підприємство заплатило за товар; товар не було отримано; карантин; війна. Суд ухвалив рішення про визнання постачальника банкрутом. Податкова перевірка: чому не списали дебіторську заборгованість і не нарахували ПДВ на списану заборгованість!? Почали розбиратися. З’ясувалося, що у платника податків були причини не поспішати.
- Підприємство списало дебіторську заборгованість з фізичних осіб. Але ДПС нарахувала ПДФО та ВЗ. Дійсно, підприємство не дотримувалося передбаченої ПКУ процедури списання заборгованості фізичних осіб. Однак більшість фізосіб виявилися ФОПами або колишніми ФОПами. Тут податкова не права…
- Підприємство сплатило аванс (утворилася дебіторська заборгованість). Під час списання дебіторської заборгованості підприємство не нарахувало ПДВ. Прийшли податківці: де ПДВ? Виявилося, що боржник ще до списання заборгованості офіційно приєднався до нашого підприємства.
- Підприємство не оплатило придбані товари. Утворилася кредиторська заборгованість. Постачальник – банкрут (суд виніс рішення про банкрутство). З огляду на цей нюанс ДПС вирішила, що нашому підприємству мало визнати в доходах і списати безнадійну заборгованість. Тому донараховано податок на прибуток + штрафи. Але у платника податків є аргументи на його користь…
- Підприємство експортувало продукцію. З’ясувалося, що це контрольована операція. Підприємство самостійно відкоригувало ціну. Як наслідок, було доплачено податок на прибуток. Але в рамках перевірки ДПС донараховує податок на доходи нерезидентів. Звідки він зявся? Вся справа в конструктивних дивідендах…
- Під час імпорту наше підприємство компенсує витрати іноземного контрагента з «диверсифікації реалізації недостатньо поставленого нам обсягу газу». Податкова розглядає це як компенсацію збитків і втраченої вигоди. Але не все так просто. Наполягаймо на концепції «виручки за товари, роботи, послуги» …
- Підприємство сплатило плату за простої вагонів. Одержувач коштів – компанія-нерезидент скористалася правом на уникнення подвійного оподаткування (точніше кажучи, під час перевірки підприємство показало довідку про резидентність нерезидента і на цьому питання закрилося). У свою чергу, підприємство, як стверджує ДПС, порушуючи пп.140.5.11 ст.140 ПКУ, не збільшило фінансовий результат на цю суму. Справа в тому, що ДПС розглядає таку плату через призму штрафів. Тому вимагає проводити податкове коригування на суму так званих штрафів. Підприємство не погоджується з таким трактуванням.
- Перевірка платників податків на предмет реальності/нереальності операцій з певними контрагентами — одна з найпоширеніших різновидів податкового контролю. Зустрічається майже під час кожної документальної перевірки. При цьому раді врахувати такі моменти:
- вирішувати, які саме господарські операції потрібно здійснити в рамках господарської діяльності, має сам платник податків;
- підставою для донарахування податків може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника з недобросовісними платниками-постачальниками.
- Неподання Повідомлення за ф.20-ОПП — дуже поширена помилка, яка виявляється під час податкових перевірок. Але не завжди вимоги ДПС обґрунтовані.
- Традиційно податківці під час перевірки ігнорують часові фактори притягнення підприємств до відповідальності – застосовуються штрафи в розмірі станом на момент прийняття ППР (формально ПКУ допускає такий підхід). Інколи такі штрафи не мають ніякого відношення до періодів, які перевіряються (буває так, що тоді суб’єктам господарювання загрожували зовсім інші, значно менші, штрафи).
- Отримали ППР. Не згодні. Адміністративне оскарження не принесло бажаних результатів. Вирішуєте звернутися до суду. З цією метою подається позовна заява. Планується, що ця обставина на тривалий час (місяць, рік, кому як пощастити!?) позбавити платника податків клопоту з вирішенням податкових проблем. Але майже одночасно в Електронному кабінеті виникає податковий борг, який має безпосереднє відношення до раніше оскаржуваних ППР. Чого так сталося? Як виявилося, всі наші припущення нівелються регламентом внутрішнього обліку в ДПС.
- Майже завжди за результатами перевірки податківці збільшують штраф за п.123.2 ст.123 ПКУ з 10% до 25% (через фактор умісності). При цьому вони ігнорують такий момент: діяння вважаються вчиненими навмисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать про те, що платник податків удався, цілеспрямовано створивши умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, встановлених законодавством (п.109.1 ст.109 ПКУ). Прибуток — приклад такої собі «іншої мети» (крім зменшення податкових зобов’язань). За таких обставин наміру на вчинення податкового правопорушення не спостерігається.
- Деякі ППР, які отримують платники податків, свідчать про те, що ДПС не виписала ППР на кожне окреме податкове порушення. Як однотипні, так і не однотипні (подібні за зовнішніми ознаками, але різні за суттю) правопорушення групуються із зазначенням сукупного розміру штрафів у загальні ППР. Ми з розумінням ставимося до такого принципу формування ППР, якщо платник податків притягується до відповідальності за однотипні правопорушення. Натомість керуватися таким принципом у разі застосування санкцій за подібні, але різні за змістом правопорушення, на нашу думку, не можна.
- Зазвичай отримані ППР містять як граничні строки сплати грошового зобов’язання, так і граничні терміни для оскарження ППР – 10 робочих днів (ст.58 ПКУ). Натомість в окремих ППР не враховуються положення пп. 69.37 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ про 30 календарних днів.
ENG
ТРЕНДИ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК — 2024
Дата публікації:
30.09.2024
Інша аналітика
