Реконструкція України має розглядатися не лише як процес фізичного відновлення зруйнованої інфраструктури, а й як можливість перегляду правил взаємодії між державою, бізнесом і міжнародними партнерами.
Бізнес залучений до відновлення житла, енергетичної інфраструктури, доріг, лікарень, шкіл, логістичних об’єктів, промислових потужностей, муніципальних проєктів та оборонно-промислових спроможностей. Це, своєю чергою, створює тисячі точок взаємодії між бізнесом та державою: закупівлі, отримання дозволів, виділення землі, будівництво та підключення до мереж, митниця, податкові процедури, співпраця з державними підприємствами та місцевими громадами.
Саме в таких точках найчастіше виникають корупційні ризики. У зв’язку з цим, виникає питання не лише скільки коштів буде залучено до відбудови, а й те, яким чином вони будуть використані – чи не стануть вони ресурсом для отримання корупційної ренти домінуючими політичними та економічними групами.
Щоб уникнути традиційної, на жаль, для нас ситуації, необхідно переглянути правила взаємодії між державою, бізнесом та міжнародними партнерами.
Так, ми створили ефективну антикорупційну інфраструктуру, громадянське суспільство та медіа є достатньо сильними для виявлення корупційних сигналів, проте їх ресурсів все ще недостатньо для того, щоб змінити філософію рентно-корупційних відносин, яка досі домінує в Україні.
Тому бізнес, який отримує економічні можливості повинен взяти на себе частину відповідальності за те, яким чином ці можливості використовуються, а, отже, має стати частиною коаліції реформ. Так, бізнес щодня бачить, де система працює ефективно, а де створює можливості для корупційних ризиків в конкретних процесах. Саме тому бізнес може дати реформам те, чого їм часто бракує: практичну точність.
ОЕСР у Огляді доброчесності та боротьби з корупцією в Україні прямо вказує на те, що компанії та бізнес-асоціації можуть допомагати державі ідентифікувати корупційні схеми, які впливають на їхню діяльність, і пропонувати політичні та правові рішення. В такому форматі бізнес стає співрозробником нових правил державної політики.
Для цього потрібна інша якість діалогу між державою і бізнесом – не декоративні консультації на останньому етапі, коли рішення вже фактично ухвалено чи формальні бюрократичні зустрічі з бізнес-асоціаціями, а постійний, структурований і чесний діалог, у якому бізнес не лише озвучує проблеми, а й бере участь у виробленні рішень.
Варто відзначити переформатування роботи Ради з питань підтримки підприємництва при Президентові України. За короткий час вона вже провела два засідання, а представники бізнесу обережно говорять про позитивну динаміку: держава демонструє готовність слухати бізнес не лише в режимі кризового реагування. Але цього недостатньо, адже якщо ми хочемо зробити бізнес частиною коаліції реформ, йому потрібно дати також відчуття співвідповідальності за результат. Наступним логічним кроком могло б стати запровадження співголовування представника бізнесу в Раді або в її ключових робочих форматах. Це змінило б саму природу діалогу: бізнес перестав би бути лише стороною, яка просить, критикує або реагує, а став би партнером у формуванні рішень.
Владі не потрібно боятися зростання ролі бізнесу. Український бізнес уже довів свою спроможність бути не лише економічним, а й державницьким фактором. Саме бізнес значною мірою забезпечив стійкість економіки під час війни: зберіг робочі місця, сплачував податки, підтримував армію, адаптував виробництво, утримував критичні ланцюги постачання і часто брав на себе функції, які в мирний час здавалися виключно державними.Тому його більш активна участь у реформаторській архітектурі – це не загроза для держави, а джерело стійкості для самих реформ.
Але є й інша сторона цієї розмови. Бізнес – не лише жертва корупції, а й частина системи ризиків. У Огляді ОЕСР доброчесності та боротьби з корупцією в Україні зазначається, що роль бізнесу в корупції не можна недооцінювати. Бізнес може не лише страждати від зловживань корумпованих посадовців а й сам шукати неправомірні переваги та брати участь у тобто корупції між приватними компаніями без участі державних службовців.
Тому бізнес сам має бути носієм доброчесності. Якщо в реконструкцію зайдуть великі кошти, але компанії не матимуть реальної внутрішньої антикорупційної культури, ми побачимо знайомі ризики: фіктивну конкуренцію, “своїх” підрядників, незрозумілих посередників, завищені ціни, конфлікти інтересів, тиск на працівників, які бачать порушення, і мовчання бізнесу перед корупційними вимогами.
Саме тому антикорупційний комплаєнс не може бути декоративною політикою бізнесу. Бізнес має не лише вимагати доброчесності від держави, а й самостійно впроваджувати високі антикорупційні стандарти, дотримуватися їх у власних рішеннях (наприклад, відмовитися від контракту, якщо він не може бути отриманий або виконаний доброчесно) і бути готовим захищати ці стандарти у взаємодії з корумпованими чиновниками.
Однак внутрішні стандарти окремих компаній не завжди є достатніми, якщо корупційні ризики виникають у взаємодії з органами влади. У таких випадках компанії можуть стикатися з вимаганням неправомірної вигоди, дискреційним застосуванням правил або ризиком втрати комерційних можливостей у разі відмови від корупційних практик.
Тому бізнес-доброчесність має підтримуватися не лише на рівні окремих компаній, а й через колективні дії. У практичному вимірі це означає скоординовану взаємодію бізнесу, громадянського суспільства, незалежних медіа та доброчесних державних інституцій для виявлення корупційних ризиків, документування випадків вимагання неправомірної вигоди, захисту компаній, які діють доброчесно, та просування змін у процедурах, що створюють можливості для зловживань.
Для прикладу, згідно з дослідженням Світового банку, у Нігерії антикорупційна ініціатива в портах разом із державними органами, портовими адміністраціями та громадянським суспільством перетворила проблему вимагання платежів у портах із приватної проблеми окремих компаній на предмет спільного реагування: були проведені оцінка ризиків, запроваджені стандартні процедури, електронний портал і механізм скарг. Компанії отримали можливість повідомляти про незаконні вимоги посадовців і домагатися швидкої реакції відповідальних органів: кількість повідомлених інцидентів зросла з 6 у 2011 році до 155 у 2017 році, а учасники ініціативи повідомляли, що змогли дотримуватися політики нульової толерантності до хабарів без додаткових затримок або погроз. Згодом цей досвід було поширено в низці інших держав.
Такий підхід дозволяє зменшити ризик, що доброчесна поведінка залишатиметься індивідуальним і комерційно вразливим вибором окремої компанії. Натомість вона може стати спільним стандартом участі у відбудові, підтриманим бізнесом, суспільством і державними інституціями, відповідальними за забезпечення чесних і передбачуваних правил.
Іншим прикладом колективних дій могла б стати ініціатива щодо створення платформи доброчесного бізнесу – об’єднання компаній, які мають ефективні антикорупційні системи, що відповідають стандартам, пройшли перевірки та сертифікацію з боку об’єднання. Перебування в списку членів такої платформи може бути знаком якості та відповідно буде братися до уваги інвесторами, банками, міжнародними партнерами чи фінансовими інституціями при вирішенні питань фінансування під час реконструкції. У міжнародній практиці (Аргентина, Бразилія, Мексика, Італія, Чілі, Південна Корея, Сінгапур) вже існують різні моделі, які пов’язують доступ компаній до публічних контрактів, державних переваг, фінансування, регуляторних стимулів або репутаційного статусу з наявністю антикорупційної комплаєнс-системи, прозорої власності, доброчесної поведінки та відсутності істотних невирішених ризиків. Вони відрізняються за юридичною природою, але мають спільну логіку: доброчесність бізнесу перестає бути лише внутрішньою корпоративною політикою і стає умовою або перевагою для участі у публічно значущих економічних процесах.
Одним із прикладів успішного досвіду є італійська рейтингова модель оцінки доброчесності бізнесу, яка адмініструється Італійським органом з питань конкуренції та ринку. Компанії можуть отримати певний рівень оцінки залежно від відповідності вимогам законності, прозорості та доброчесності. Важливо, що така модель не є бінарною: компанія не просто включається або не включається до переліку, а отримує конкретний рівень оцінки в залежності від рівня досягнення критеріїв. Рейтинг не є постійним, а періодично або в залежності від обставин переглядається.
Така модель могла б бути використана в Україні за умови, що ведення рейтингу покладатиметься не на державний орган, а на спільну ініціативу, наприклад ОЕСР, ЄС та бізнес-асоціацій, що підвищило б довіру до такого проекту.
Потрібно окремо наголосити на ролі міжнародних партнерів та фінансових інституцій, що фінансуватимуть відбудову. Критично важливо дотримуватись міжнародних стандартів ведення бізнесу, тих самих Керівних принципів ОЕСР відповідальної поведінки бізнесу для мультинаціональних корпорацій. Дотримання цих норм українськими компаніями має обов’язковою вимогою для доступу до міжнародного фінансування. Наприклад, реально функціонуюча антикорупційна політика компанії повинна оцінюватись фінансовими інституціями перед прийняттям рішення про відбір такої компанії для участі в проектах з відбудови. Таким чином, міжнародні стандарти доброчесності бізнесу будуть транслюватись в українську практику.
Бізнес також може підтримувати реформи та реконструкцію інвестуючи у спроможність реформ: незалежну аналітику, професійні експертні платформи, моніторинг державної політики, оцінку регуляторного впливу, навчальні програми та інструменти прозорості. Така підтримка має бути прозорою і відокремленою від індивідуального комерційного інтересу, адже її мета – підвищення якості правил, від яких залежить увесь ринок.
Роль бізнесу в українських реформах досі залишається недооціненою. Ми звикли покладатися на державу, окремих особистостей, міжнародних партнерів, громадянське суспільство та медіа. Але занадто часто залишали поза увагою бізнес як самостійного носія змін. Проте бізнес може стати не лише учасником економічного відновлення, а й джерелом додаткової спроможності для реформ.
