Глобалізаційні процеси у світі постійно сприяють розвитку міжнародної бізнес-співпраці. Відкриваються нові ринки, полегшується доступ до ресурсів і технологій, а також відбувається обмін знаннями та інноваціями. Як результат, компанії можуть скорочувати витрати, підвищувати конкурентоспроможність й адаптуватися до змін на ринку. Міжнародна співпраця є головним чинником для стійкого розвитку та зростання в умовах сучасного світу.
Проте з поглибленням міжнародної бізнес-співпраці виникають і нові виклики, зокрема міжнародні комерційні спори. Дедалі складніші угоди, різноманітність правових систем і культурні відмінності можуть призводити до непорозумінь і конфліктів між бізнес-партнерами.
Звернення до альтернативного способу врегулювання міжнародних комерційних спорів – медіації, стає чимраз популярнішим у світі, адже супроводжується низкою переваг, як-от:
– економія часу й витрат;
– контроль за результатом;
– збереження відносин бізнес-партнерів;
– конфіденційність.
Сторони зберігають повний контроль над процесом розв’язання спору, визначають тривалість розгляду, спільно погоджують медіатора й умови врегулювання. Рішення та результат повністю залежать від сторін, їх не може визначати медіатор. Медіація є суто конфіденційним процесом, спрямованим на досягнення консенсусу і простору для подальшої співпраці бізнес-партнерів. Якщо не було досягнуто згоди за процедурою медіації, то під час звернення до арбітражу чи суду інформацію про перебіг медіаційної процедури не може бути використано в доказовому процесі, а медіатор не може бути свідком.
Визначення медіації
Медіація – це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) за допомогою переговорів.
Медіатором може бути спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію.
Проте медіація міжнародних комерційних спорів має свої вимоги, яким повинен відповідати медіатор, а саме – достатній рівень знання мови обох сторін і розуміння тонкощів бізнес-процесів, комерційних спорів і можливих наслідків для всіх сторін.
Статистика звернення до медіаційної процедури в Україні та світі
Згідно з офіційним звітом Міжнародної торгової плати, у 2023 році було подано 37 запитів за медіаційним регламентом. Термін “медіація”, використовуваний у медіаційному регламенті, охоплює будь-який метод мирного врегулювання або комбінацію методів, обраних сторонами.
У нещодавно зареєстрованих справах про медіацію брали участь 90 сторін із 28 країн. Країнами, на які припадає найбільша кількість сторін, є США (21), Франція (10) та Італія (8). Шість сторін були державними й походили з Африки, Америки, Європи та Близького Сходу.
Хоч спори і стосувалися широкого спектра галузей економіки, однак переважали спори у сфері будівництва та інжинірингу (30 % справ), за ними – фінансові спори та спори в галузі страхування, промислового обладнання, енергетики і транспорту.
У 2023 році вартість спорів становила від 65 тис. доларів США до понад 75 млн доларів США, що підтверджує придатність медіації для розв’язання як невеликих, так і значних за вартістю спорів. Витрати на провадження, у яких було затверджено або призначено медіаторів, становили в середньому 20 тис. доларів США, а середня вартість становила 15300 доларів США.
В Україні медіація все ще найпоширеніша в сімейних і трудових спорах, а також у сфері захисту прав споживачів. У господарських і комерційних спорах звернення бізнес-партнерів до процедури медіації має здебільшого превентивний характер.
Нормативна база
Нормативне регулювання та стандартизація процедури на міжнародній арені регламентують такі основні нормативні акти:
1. Типовий закон ЮНСІТРАЛ “Про міжнародну комерційну медіацію та міжнародні мирові угоди”.
2. Конвенція ООН про міжнародні мирові угоди, укладені в результаті медіації (Сінгапурська конвенція).
3. Директива 2008/52/ЄC Європейського парламенту та Ради ЄС.
В Україні у 2021 році було ухвалено Закон “Про медіацію”, а вже наступного року – затверджено Правила медіації Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, що ознаменувало сталий вектор розвитку процедури медіації як альтернативного способу розв’язання міжнародних комерційних спорів і в Україні. Україна також ратифікувала Сінгапурську конвенцію.
Ефективність медіації в розв’язанні міжнародних комерційних спорів
Для того щоб оцінити ефективність медіації в міжнародних спорах, варто з’ясувати можливість виконання угод про врегулювання, укладених за допомогою медіації.
Забезпечити виконання медіаційних угод можна двома основними способами:
– за допомогою ратифікації угоди й видачі судового наказу про її виконання;
– закріпивши угоду у формі арбітражного рішення.
За загальним правилом за результатами медіаційної процедури сторони укладають угоду про врегулювання спору. Проте така угода не має сили судового рішення та її виконання не може бути забезпечено у примусовому порядку.
Тому статус цієї угоди може викликати у сторін невпевненість щодо результатів медіації, навіть якщо вони досягнуть консенсусу. Учасники міжнародної комерційної медіації навряд чи захочуть ризикувати, якщо є ймовірність, що інша сторона не виконуватиме своїх зобов’язань, змушуючи ту сторону, яка їх дотримується, подавати позов за порушення угоди.
Саме для уникнення цього ризику статтею 6 Директиви 2008/52/ЄC визначено, що держави-члени повинні законодавчо закріпити право державних судів забезпечувати виконання медіаційних угод, перетворивши їх рішеннями або ухвалами на судові накази, які потім може бути примусово виконано в усіх інших державах-членах відповідно до вже наявного законодавства ЄС або внутрішнього законодавства про визнання й виконання іноземних судових рішень держав-членів.
Важливо підкреслити, що на виконання євроінтеграційних завдань законодавцю потрібно буде імплементувати в національне законодавство Директиву 2008/52/ЄС про окремі аспекти медіації в цивільних та господарських справах.
Іншим способом забезпечення виконання угоди про врегулювання спору є її ратифікація у формі арбітражного рішення. Хоч медіаційні угоди ще не отримали належного міжнародного визнання, арбітражні рішення, навпаки, визнають і виконують у всіх країнах, які підписали Нью-Йоркську конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. Якби медіаційна угода мала такий самий статус, що й арбітражне рішення, це істотно сприяло б розвитку та використанню медіації в комерційних спорах.
На сьогодні в Україні дієвим механізмом забезпечення виконання медіаційної угоди є звернення сторін, які врегулювали спір за допомогою медіації, до арбітражного суду для винесення арбітражного рішення на узгоджених умовах або затвердження мирової угоди.
Медіація є одним із популярних альтернативних методів розв’язання спорів у багатьох країнах, що допомагає зменшити навантаження на судову систему, ефективно вирішуючи численні справи без звернення до суду.
Основні переваги медіації полягають у тому, що процес є швидшим і менш затратним, водночас сторони отримують можливість контролювати сам процес і його результат.
Угода, укладена за результатами медіаційної процедури, може передбачати набагато ширший спектр засобів правового захисту, ніж ті, що доступні в суді або арбітражі.
Статус та обов’язковість до виконання угоди, укладеної за результатами процедури медіації, потребує подальшого законодавчого закріплення з метою забезпечення правової визначеності для всіх учасників процесу. Це допоможе посилити довіру до медіації як ефективного механізму розв’язання спорів, спростить виконання угод і зменшить ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язань. Крім того, чітке законодавче регулювання сприятиме популяризації медіації, залучаючи більше сторін до використання цього методу, що, своєю чергою, допоможе розвантажити суди і скоротити витрати на судові процеси.
Опубліковано у виданні ЮРИСТ&ЗАКОН.
